Про Зелену карту

історія

У січні 1949 року була організована одна з перших конференцій європейських страхових організацій з метою створення в майбутньому Міжнародної системи обов'язкового страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів (система «Зелена карта»). На цій конференції було висловлено необхідність створення постійного комітету, який представлятиме всі національні офіси в системі Green Card. Відповідно до вищезазначеного створено Раду Бюро. Перше офіційне пленарне засідання Ради Бюро відбулося в листопаді 1951 року. На той час Рада Бюро була представлена: Бельгією, Чехословаччиною, Данією, Францією, Грецією, Ірландією, Великобританією, Люксембургом, Нідерландами, Норвегією, Фінляндією, Швейцарією, а також Швецією. Під час засідання Ради Бюро Національні Бюро узгодили концептуально важливі питання впровадження системи «Зелена карта», і 1953 січня 1 року система «Зелена карта» була повністю впроваджена.

Цілі

• Забезпечити захист власників транспортних засобів за кордоном щодо відшкодування шкоди, заподіяної третій особі внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, що сталася з вини водія транспортного засобу (далі – ПТП).
• Забезпечувати майнові інтереси потерпілих від ПРТ як за кордоном, так і в країні проживання особи, яка постраждала від ПРТ.
• Позбавте водіїв від необхідності укладати договір прикордонного страхування при перетині кордонів країн, де діє система обов’язкового страхування цивільної відповідальності.

Система заснована на створенні в кожній країні системи Зеленої карти спеціального структурного підрозділу – Національного офісу, який відповідає за розгляд справ про пошкодження ПРТ транспортних засобів інших країн у своїй країні та координує компенсацію за шкоду, заподіяну ПРТ транспортних засобів своєї країни за кордоном. Організація, що представляє всі національні бюро системи Зеленої картки, - Рада бюро.